26 лютого (10 березня) 1861 року о пів до шостої години ранку нашого поета, великого Кобзаря не стало.
Великий Кобзар лишається серед нас, українців, і далі навмирущим як поет, як геній, як проводир, що показує нам шляхи у боротьбі за наші ідеали.
Беручи всю світову літературу, тяжко знайти серед письменників другу подібну постать, що пройшла б такий винятковий життьовий шлях: що вийшла б із самих низів і досягла б найбільшого злету творчого генія, що з прожитих 47 років життя була б лише 10 років на волі, що була б одночасно поетом, прозаїком, драматургом, малярем, чудовим різьбарем, співаком, редактором, а, головне, що могла б так глибоко відбити думки, життя і мрії свого народу, як це зробив геніяльний Тарас Шевченко, ставши письменником світової слави.
Уся Україна шанує Тараса Григоровича Шевченка як свого найбільшого сина, як найбільшого оборонця свого народу, як найбільшого поета, як свій прапор і найбільший ідеал.
Вічно живий
Вже двісті дев’ять літ минає,
Як ти, КобзАрю, в вічності.
Ніколи світ не забуває
СлОва величності –
Такої особистості.
Бачиш з Чернечої гори,
Як твоя мила Україна
З кріпацької іще пори
Терзається за долю сина,
Стоїть у крОві по коліна.
Гнобили люд її пани.
Ще Катерина твоя знала,
Як змахувала піт з щоки,
В полі як пану жито жала,
Дитя сповити шкандибала.
Кати, невігласи, пани
Хотіли вбити твоє слово.
Тебе у заслання вони
Спроваджували підло в змові –
Та вбити так і не змогли.
О! Мій поете! Мій КобзаАю!
І в ці недобрії часи
До твого слова світ взиває:
Ним ти зовеш до боротьби –
За волю боремось ним ми.
Слово твоє – і зброя, й криця,
НЕдруга волі в серце б’є,
Духом святим воно іскриться,
Для волі крил міцних дає
Те слово гіднеє твоє.
Чуєш, Тарасе! Ти не вмреш!
Йтимеш в епохах і віках.
Своїм ти словом оживеш
В сивих історії літах,
Які не знають собі меж!
Ти на Чернечій тій горі
Гордо і мудро височієш.
Вклонюсь тобі аж до землі,
Що словом люд підняти вмієш
За правду, волю і свободу,
Сине українського народу!
Курганська Любов Михайлівна
м. Хмельницький
